Головна сторінка Загальна характеристика ринкової економіки та механізми функціонування ринку

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ ТА МЕХАНІЗМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ. БІЗНЕС: СУТНІСТЬ, ФОРМИ І ВИРОБНИЦТВО НОВОЇ ВАРТОСТІ 

 

Вступ

 

   Після здобуття незалежності в Україні почалося формування ринко­вої економіки, в якій проблеми господарювання розв'язуються через ринковий механізм, взаємодію попиту і пропозиції. З'ясування суті ринку, дослідження попиту й пропозиції, дії ринкового механізму на рин­ках індивідуальних товарів є особливо актуальним для економіки Ук­раїни.

   Ринок виник одночасно з товарним виробництвом як його невід'ємний елемент. Для товарного виробництва характерним є те, що продукт в його умовах виробляється не для власного споживання, а для прода­жу на ринку.

   Ринок - це механізм, який поєднує разом покупців і продавців для здійснення торгівлі, визначення ціни і кількості товарів. Уподобання і смаки покупців визначають попит на товари, а витрати виробництва лежать в основі пропозиції товарів. На будь-якому ринку попит і пропо­зиція, або співвідношення між покупцями і продавцями, мають бути зрівноваженими.

   На ринку товарів безперервно взаємодіють покупці і продавці (вироб­ники), причому якщо перші намагаються задовольнити свої потреби, то основним мотивом діяльності останніх є максимізація прибутку. Цілі діаметрально протилежні і взаємопов'язати їх можливо лише за умов конкурентної боротьби всіх учасників економічної діяльності. Таким чином, з'ясування суті конкуренції, її вплив на ефективність функціонування ринку є надзвичайно важливим для з'ясування, яким чином можна досягнути узгодження різних цілей.

  

I.                   Теоретичні засади питання

 

1. Механізм, основні принципи функціонування

  

    Ринкова економіка – сфера прояву та відтворення відносин товарного виробництва.

   Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в товарах, яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі.

   Пропозиція представлена результатом господарської діяльності що набуває товарного вигляду і доставлений на ринок в певному обсязі та часі.

   Найзагальніші елементи ринкової економіки:

1.     Багатоукладність – різноманітність форм власності.

2.     Ринковий механізм саморегулювання.

3.     Державне регулювання.

4.     Рівень та стан ринкової свідомості.

   Щоб зрозуміти, як діє ринкова економіка, варто визнати існування п'яти фундаментальних питань, на які кожна економічна система повинна знаходити відповідь. От ці питання.

   1. Скільки варто виробляти? У якому обсязі або яку частиу наявних  ресурсів потрібно зайняти або використати у виробничому процесі?

   2. Що варто виробляти? Який набір товарів і послуг найбільше повно задовольнить матеріальні потреби суспільства?

   3. Як цю продукцію варто робити? Як повинне бути організоване виробництво? Які фірми повинні здійснювати виробництво і яку застосовувати  технологію виробництва?

   4. Хто повинен одержати цю продукцію? Зокрема, як повинна розподілятися  економіка між індивідуальними споживачами?

   5. Чи здатна система адаптуватися до змін?  Чи може система домогтися  належних корекцій у зв'язку зі змінами в споживчому попиті, у поставках ресурсів і технології виробництва?

   Всі ці питання існують лише тому, що потреби суспільства безмежні, а ресурси, здатні дані потреби задовольнити, обмежені.

   Функціонування ринкового господарства базується на конкуренції між  товаровиробниками й покупцями. Саме вони встановлюють ціни на товари й  послуги. Але, враховуючи те, що підприємства керуються мотивом одержання  прибутку й недопущення збитків, можна зробити висновок: вироблятися будуть лише ті товари, випуск яких  може принести прибуток, а ті товари, виробництво яких  спричиняє   збитки, випускати не будуть. При цьому відомо, що одержання  прибутку або його відсутність визначають дві речі: загальний дохід, одержуваний  фірмою від продажу свого продукту; загальні витрати його виробництва.

   Як загальний дохід, так і загальні витрати -  це величини, утворені  співвідношенням "ціна - час - кількість продукту". Загальний дохід обчислюється  множенням ціни продукту на кількість проданого продукту, загальні витрати -  множенням ціни кожного ресурсу на кількість використаного у виробництві, а  потім - підсумовуванням витрат на кожен ресурс.

   Однак виникає питання:  чи дійсно не будуть випускатися товари, що не приносять підприємству прибуток? Щоб відповісти на нього, потрібно усвідомити таке поняття, як "економічні витрати". Це  - платежі, які необхідно зробити, щоб придбати й зберегти у своєму розпорядженні потрібні кількості  таких ресурсів, як капітал, сировина, робоча сила й підприємницькі здатності (плата за останні називається нормальним прибутком). Слід зазначити, що талант  підприємця - теж рідкий ресурс, і повинен бути заслужено оплачений, оскільки без  нього існування підприємства, тобто виробництво продукції шляхом об'єднання  перерахованих чотирьох факторів, стало б неможливим. І продукт буде  вироблятися лише тоді, коли загальний доход від його продажу досить великий,  щоб можна було виплатити заробітну плату, відсоток, ренту й нормальний прибуток. У  тому випадку, коли доход перевищує економічні витрати, тобто з'являється чистий прибуток,  ця частина доходів також осідає в підприємця й може бути витрачувана  так, як йому представляється потрібним. Якщо ж розглядати макроекономічні  тенденції, то наявність прибутку в галузі служить свідченням того, що галузь  процвітає. У такої галузі виникне тенденція до перетворення в    галузь, що розширюється, у міру того, як нові фірми, приваблювані цим понад нормальним прибутком, стануть створюватися або переміщатися сюди з менш прибуткових галузей.

   Однак поява в  галузі нових фірм являє собою самообмежуваний  процес. Із вступом нових фірм у галузь ринкова пропозиція її продукту  зросте стосовно   ринкового попиту. Це поступово знижує ринкову ціну на

даний продукт, поки вона згодом  не досягне рівня, при якому економічний

прибуток зникне; іншими словами, конкуренція зводить цей прибуток нанівець . Таке  співвідношення ринкової пропозиції та попиту, коли економічний прибуток  стає нульовий, і визначає загальна кількість зробленого продукту. У  цій ситуації галузь досягає свого "рівноважного обсягу виробництва", принаймні    доти  , поки нові зміни в ринковому попиті та пропозиції не  порушать цю рівновагу. Зворотне відбувається тоді, коли в галузі після насичення  (стабілізації) ринку падає попит на її продукцію або рівень пропозиції вище рівня  попиту. У цьому випадку чистий прибуток пропадає, і виникає недостача засобів на покриття  економічних витрат. Тоді фірми змушені скорочувати виробництво або   переходити в іншу галузь. У світлі сказаного "ринкова воля" - поняття  відносна: з одного боку, ініціатива підприємця вільна, з іншого боку -  самі ринкові механізми досить сильно обмежують підприємця.

   Як же повинне бути організоване виробництво в ринковій економіці? Це  фундаментальне питання складається із трьох підпитань: як  повинні розподілятися  ресурси між окремими галузями? які саме фірми повинні здійснювати  виробництво в даній галузі? які комбінації ресурсів, яку технологію кожна фірма повинна застосовувати? На перше питання відповідь уже була дана: ринкова система  направляє ресурси в ті галузі, на продукти яких споживачі пред'являють  досить високий попит, щоб виробництво цих продуктів могло бути прибутковим; одночасно така система позбавляє неприбуткові галузі рідких  ресурсів. Друге й третє підпитання тісно  взаємозалежні. У конкретній ринковій економіці  виробництво здійснюють лише ті фірми, які бажають і  здатні застосовувати економічно найбільш ефективні технології виробництва,  при виборі яких варто враховувати, що економічна ефективність залежить  насамперед  від двох факторів: від наявної технології, тобто від альтернативних   комбінацій ресурсів, виробництва, які забезпечують випуск бажаної  продукції; від цін, по яких можна придбати необхідні ресурси.

   Комбінація ресурсів, що економічно найбільш ефективна, залежить не лише від  фізичних або інженерних характеристик продукції, забезпечуваних наявною  технологією, але також від відносної вартості необхідних ресурсів, вимірюваної ринковими цінами на них. Отже, технологія, що вимагає застосування  лише декількох фізичних ресурсів для виробництва даного обсягу продукції,  може виявитися економічно аж ніяк не ефективною, якщо на необхідні ресурси  існують занадто високі ринкові ціни. Іншими словами, економічна  ефективність означає одержання даного обсягу продукції при найменших витратах  рідких ресурсів, причому як продукція, так і застосовувані ресурси виміряються у  вартісному вираженні. Отже, найбільш економічна комбінація ресурсів і  буде найбільш ефективної, а виходить, буде використатися для виробництва  даного товару.

   Будь-який даний продукт розподіляється між  споживачами на основі їхньої здатності й бажання заплатити за нього існуючу  ринкову ціну.

   А що визначає здатність споживача заплатити рівноважну ціну за  певний продукт? Розмір його грошового доходу. У свою чергу, грошовий доход  залежить від кількості різних матеріальних і людських ресурсів, що поставляють  одержувачем доходу на ринок, і від цін, по яких ці ресурси можуть бути продані на  ресурсному ринку. Таким чином, ціни на ресурси відіграють ключову роль у формуванні розміру доходу. Готовність купити даний продукт залежить від  того,  чи віддає споживач перевагу цьому продукту, коли він порівнює його з  іншими наявними близькими замінниками продукту й відносних цін на них.  Отже, ціни на продукти, у свою чергу, відіграють ключову роль у   формуванні структури витрат споживачів.  Необхідно підкреслити, що ринковій системі як механізму розподілу суспільного продукту не властиві які-небудь етичні принципи.  Домогосподарства, яким різними шляхами вдалося зосередити у своєму  розпорядженні великі суми грошей,  можуть розпоряджатися більшими частками  суспільного продукту. Інші, що поставляють на ринок некваліфіковані й  порівняно непродуктивні трудові ресурси в обмін на низьку заробітну плату,  одержують убогі грошові доходи й відповідно малі частки національного  продукту.

   І на решті, коньюктура ринку – сукупність умов, ознак які характеризують співвідношення попиту та пропозиції на товари та послуги, знання коньюктури ринку приносить фірмі додатковий прибуток.

 

2. Роль "невидимої руки" конкуренції

 

   Необхідно визнати важливу роль конкуренції як  механізму контролю в економіці. Ринковий механізм пропозиції та попиту повідомляє бажання споживачів (суспільства) підприємствам, а черех їх - і постачальникам ресурсів. Саме  конкуренція змушує підприємства й постачальників ресурсів належним чином  задовольняти ці бажання.

   Тим часом конкуренція не обмежує свою роль  гарантуванням належної  реакції на потреби суспільства. Саме конкуренція змушує фірми переходити на  найефективніші  технології виробництва. На конкурентному ринку нездатність  деяких фірм використати саму економічну технологію виробництва в  остаточному підсумку означає їхнє усунення іншими конкуруючими фірмами, які  застосовують найбільш ефективні методи виробництва. Досить примітним аспектом функціонування й коректувальних операцій  конкурентної ринкової системи є те, що вона створює надзвичайну й важливу  тотожність - тотожність приватних і суспільних інтересів. Фірми й постачальники  ресурсів, що домагаються збільшення власної вигоди й діють у рамках  гострої конкурентної ринкової системи, одночасно - ніби  направлені  "невидимою рукою" - сприяють забезпеченню державних, або суспільних  інтересів. Відомо, наприклад, що при існуючій конкурентній кон'юнктурі фірми   застосовують саму економічну комбінацію ресурсів для виробництва даного обсягу  продукції, оскільки це відповідає їхній приватній вигоді. Діяти інакше означало б для них відмовитися від прибутків або навіть ризикувати згодом   потерпіти банкрутство. Але разом з тим очевидно, що інтересам суспільства  відповідає  використання рідких ресурсів з найменшими витратами, тобто найбільш ефективними  методами. Діяти інакше означало б виробництво даного обсягу продукції з  більшими витратами або принесення в жертву альтернативних товарів, які  дійсно необхідні суспільству.

   Отже, сила конкуренції контролює  або направляє мотив особистої вигоди таким  чином, що він автоматично й мимоволі сприяв найкращому  забезпеченню інтересів суспільства. Концепція "невидимої руки" полягає в тому,  що, коли фірми максимізують свій прибуток, суспільний продукт також  максимізується.

  

3. Плюси ринкової економіки

 

        Основний економічний аргумент на користь ринкової системи полягає в тому,  що вона сприяє ефективному розподілу ресурсів. Відповідно до цієї тези,  конкурентна ринкова система направляє ресурси у виробництво тих товарів і послуг, у яких суспільство  найбільше  бідує. Вона диктує застосування найбільш ефективних методів комбінування ресурсів для виробництва й сприяє  розробці й впровадженню нових, більше ефективних технологій виробництва.  Коротше кажучи, поборники ринкової системи доводять, що "невидима рука",  таким чином, управляє особистою вигодою, що вона забезпечує суспільство  виробництвом найбільшої кількості необхідних товарів з наявних  ресурсів. Це, отже, припускає максимальну економічну  ефективність. Саме ця презумпція ефективності розподілу змушує  більшість економістів сумніватися в необхідності урядового втручання у функціонування вільних ринків, або урядового регулювання їхніх операцій, за винятком тих випадків, коли таке втручання стає змушеним.

     Важливим неекономічним аргументом на користь ринкової системи служить та  обставина, що вона робить ставку на роль особистої волі.

   Лише ринкова система здатна координувати економічну діяльність без примуса. Ринкова системи представляє волю підприємництва й вибору;  природно, на цій основі вона й процвітає. Підприємців і робітників не переганяють по урядових директивах їхньої однієї галузі в іншу, щоб  забезпечити виконання виробничих завдань, установлених яким-небудь  всемогутнім урядовим відомством. Навпроти, при ринковій системі вони  вільно можуть домагатися збільшення власної вигоди, з обліком, звичайно,  винагород і покарань, які вони одержують від самої ринкової системи. Підіб'ємо підсумок: конкурентна ринкова система, як затверджують її прихильники,  сприяє ефективності розподілу ресурсів й особистій волі.

  

4. Мінуси ринкової економіки

 

        Злиття фірм, таємні змови компаній, нещадна  конкуренція - все це сприяє ослабленню конкуренції й відхиленню від її  регулюючого впливу. Понад 200 років тому  Адам Сміт сформулював цю  тезу в такий спосіб: "Представники однієї й тієї ж галузі рідко  зустрічаються один з одним, але коли така зустріч відбувається, бесіда між ними  завершується змовою проти публіки або якимсь маневром з метою підвищити ціни".

     По-друге, деякі економісти затверджують, що сам технічний прогрес,  що ринкова система заохочує, сприяв занепаду конкуренції. Новітня  технологія, як правило, вимагає: використання дуже великих кількостей  реального капіталу; великих ринків; комплексного, централізованого й строго  інтегрованого ринку; багатих і надійних джерел сировини. Такого роду технологія  означає необхідність в існуванні фірм- виробників, що є  великомасштабними не тільки в абсолютних величинах, але також і стосовно    розмірів ринку. Іншими словами, досягнення максимальної ефективності виробництва на основі застосування новітньої технології часто вимагає існування невеликого  числа щодо великих фірм, а не великого числа щодо дрібних. У міру ослаблення конкуренції підривається також суверенітет споживача, ринкова  система губить свою здатність розподіляти ресурси в точній відповідності з  бажаннями споживачів. Але існують й інші доводи проти визнання  ефективності ринкової системи. Це - нерівний розподіл доходу. Ринкова система дозволяє  найбільш здатним, або спритним, підприємцям накопичувати величезну кількість  матеріальних ресурсів, причому право спадкування із часом  підсилює цей  процес нагромадження. Такий процес, крім кількісних й якісних розходжень у людських ресурсах, що поставляють домогосподарствами, породжує в ринковій економіці надзвичайно нерівний розподіл грошових доходів. У результаті родини   різко розрізняються між собою по здатності реалізувати свої потреби на  ринку. Багаті мають набагато більшу кількість грошей, чим бідні. Звідси  робиться висновок: ринкова система виділяє ресурси на виробництво вишуканих  предметів розкоші для багатих за рахунок ресурсів на виробництво предметів першої  необхідності для бідних.

    Ринкова система враховує лише  індивідуальні потреби. Існує багато потреб у таких товарах і  послугах, виробництво яких не може фінансуватися індивідами за  посередництвом ринку. Наприклад, такі товари й послуги, як автомагістралі, боротьба з повенями, національна оборона, не можуть бути куплені в бажаній кількості домогосподарствами на індивідуальній основі. Ринкова система не  здатна враховувати такі суспільні й колективні потреби.

 

5.     Види ринків ринкової економіки

 

   Ринкову економіку можна представити як сукупність ринків, що  спеціалізуються на виробництві певних товарів або послуг.

   Ринок послуг. Ринок послуг у тій або іншій степені призваний охопити побутові,  комунальні, транспортні, культурні, освітні, життєохоронні,  посередницькі, інформаційні й багато інших видів діяльності по наданню   послуг населенню. Як  самостійна частина ринку послуг виступають виробничі послуги, тобто види діяльності по наданню послуг у виробництві. 

   Ринок житлової площі. В умовах ринку слід засвоїти, що й житлова площа представляє типовий  об'єкт ринкових відносин і підлягає купівлі й продажу за ринковими цінами нарівні з  іншими товарами. Право будівництва й продажу житла повинне належати на рівних початках державним, колективним, кооперативним організаціям і громадянам. Житло представляє таку ж власність, як й інші види майна.

   Ринок засобів  виробництва. Він поширює свою дію на всі матеріально-технічні об'єкти, що безпосередньо беруть участь у суспільному виробництві, використовувані в процесі  виготовлення продукції, виконання робіт, здійснення послуг. Цей величезний по  масштабах об'єктів й їхньої вартості ринок складається із двох взаємодіючих  частин. По-перше, на ринку засобів виробництва звертаються знаряддя праці у вигляді  виробничих будинків і споруджень, конструкцій, машин, устаткування, приладів,  апаратури. По-друге, цей ринок представлений предметами праці у вигляді сировини, матеріалів, енергії, напівфабрикатів, з яких або з використанням яких за допомогою  знарядь праці випускається проміжний або кінцевий продукт виробництва. У ринковій економіці обоє цих визначального фактора виробництва стають безпосереднім об'єктом ринкових відносин.

    Ринок інвестицій. У ринковій економіці відбувається зміна як джерел фінансування  інвестиційних об'єктів, так і способів матеріалізації грошового капіталу.  Додатковими джерелами інвестування тут стають банківські кредити,  приватний капітал, засоби одних підприємств, вкладені в розвиток інших. Це  можуть бути або прямі позички, або придбання акцій, або вкладення засобів  для участі в прибутках.

   Ринок грошей, валюти, цінних паперів. Ринок інвестиційного капіталу сам по собі представляє грошовий ринок особливої природи. Він пов'язаний з перетворенням грошей в ідеї, проекти, нововведення, будівництво об'єктів, технічні й соціальні  вдосконалення. Однак у ринковій економіці виникають грошові ринки в чистому  виді, де, образно говорячи, гроші продаються й купуються ж за гроші. Ринок грошей у  принципі може існувати навіть при наявності в країні тільки єдиної грошової  одиниці. У цьому випадку він поширює свою дію на кредитування,  надання коштів  у борг, тобто на операції по можливому обміні  "сьогоднішніх" грошей на "завтрашні" гроші. Якщо ж уводиться паралельна валюта у вигляді,  скажемо, золотого рубля або виникають республіканські  валюти, то ринкові відносини знаходять набагато більш широкі можливості у вигляді покупок і продажів  однієї валюти за іншу.

   Ринок робочої сили (праці). Самий яскравий, хоча, можливо, і не самий помітний прояв ринкової економіки - це ринок робочої сили. Його можна було б назвати й ринком праці, але, відповідно до  класиків, жива праця сама по собі ще не має вартість. Нею володіє робоча сила, тобто здатність працівника до праці.

 

II.                Особливості формування ринкової економіки та бізнесу в Україні

 

1. Розвиток малого підприємництва в Україні.

 Форми підприємницької діяльності

         В Україні, на жаль, немає чіткої і повної статистики про динаміку, ефективність і розвиток наявних підприємств малого підприємництва. Кількість зареєстрованих малих підприємств в Україні станом на 01.01.1996 р. складала 281,2 тис. одиниць, тобто 5,4 одиниць на 1000 осіб населення, в яких зайнято 1,0 млн. осіб (4,6% від загальної кількості зайнятих), а частка малого і середнього підприємництва у ВВП складає 5,0-5,5%.

         Статистичний щорічних Україна за 1996 рік свідчить, що в Україні в 1996 році нараховувалося 93091 діючих малих підприємств (з них у промисловості 12753, сільському господарстві – 690, транспорті та зв’язку – 1892, будівництві – 10316, торгівлі та громадському харчуванні – 47273, інших галузях – 20167). Кількість діючих кооперативів становила 3170, а фермерських господарств України – 35353.

Становлення і розвиток малого підприємництва України (приватні підприємства, господарські товариства) проходило досить швидко для малих підприємств в 1991-1995 роках, фермерських господарств в 1991-1995 роках, громадян-підприємців (осіб вільних професій) в 1992-1995 рр., а кількість кооперативів за цей період скоротилася. Це видно з наступних даних:

 

 

1991

1992

1993

1994

1995

1996

2000

2004

а) малі підприємства:

 

 

 

 

 

 

 

 

95,6

944,5

- кількість діючих (тис. од)

19,6

50,5

75,0

79,8

91,6

93,1

94,8    

- в них зайнято (тис. осіб)

637,0

910,9

1038,2

986,4

1042,4

938,9

941,3

б) кооперативи:

 

 

 

 

 

 

 

 

1,9

26,5

- кількість діючих (тис. од)

27,5

17,2

9,8

6,0

4,4

3,2

2,6

- в них зайнято (тис. осіб)

811,8

337.1

193,5

117,9

82,5

50,3

39,5

в) фермерські господарства:

 

 

 

 

 

 

 

 

37,1

- кількість госп-ств (тис. од)

2,1

14,7

27,7

32,0

34,8

35,4

36,3

- в них зайнято (тис. осіб)

 

 

 

 

 

 

 

г) громадяни-підприємці, що зареєстровані як фізичні особи

-

200,3

426,6

672,3

859,6

867,2

868,3

869,1

 /розраховано к.е.н. за даними книги “Малий бізнес України. Підприємці здатні відродити країну”. – К., 1997 та Статистичного щорічника України за 1996 р. – К., 1997/.

Аналіз динаміки змін кількості діючих суб’єктів малого підприємництва засвідчує, що за перші роки незалежності України (1991-1993 рр.) і в зв’язку з проведенням малої приватизації та формування законодавчої бази (яка спонукала підприємливих осіб на законних підставах організовувати свій приватний бізнес) кількість малих підприємств збільшилася в 3,8 рази, фермерських господарств 13,2 рази, а число кооперативів (а їх більшість була заснована на державній формі власності) різко скоротилась.

В другій половині 90-х років темпи створення нових малих підприємств загальмувалися. Почала скорочуватись середньоспискова чисельність працюючих в малому бізнесі. Особливо негативним явищем стало те, що досить велика кількість зареєстрованих малих підприємств не діяла, а більша частка діючих займається торгівлею та громадським харчуванням.

Разом з тим, протягом 1999-2005 років, як свідчать самі підприємці (опитування керівників 900 підприємств проводилось у 12 містах України) український малий бізнес потроху почав спинатися на ноги. Адже підприємців, які оцінили стан справ у своїх фірмах як “задовільний” було удвічі більше, ніж в 1998 р. Трохи покращилася ситуація з оподаткуванням: малий бізнес сплачував у середньому 9 різних податків, тобто на 25% менше, порівняно з 1993 роком. На сплату податків йде до 30%, а іноді й до 40% коштів, отриманих від реалізації робіт чи товарів.

         В процесі опитування 85% підприємців чесно зазначили, що змушені приховувати частину доходів від державних органів. Перетікання капіталу в тінь відбувається через високі ставки податку на прибуток, ПДВ та нарахування до фонду заробітної плати. На поліпшення ситуації в майбутньому сподівається лише 10% керівників підприємств. 68% вважають, що можна чекати чого завгодно.

Аналіз стану малого підприємництва показує, що сектор малого бізнесу в Україні перебуває на початковому етапі розвитку і характеризуються високим ступенем неефективності. За теперішньої ситуації розвиток малого бізнесу в Україні повинен стати вирішальним чинником для вдосконалення економічних механізмів: цей напрямок потребує ефективної державної підтримки, яка повинна бути спрямована на створення позитивного економічного та правового клімату. І це особливо потрібно тому, що малий бізнес пов’язаний із значним ризиком. В США спостерігається тенденція: в перший рік робото свого існування банкрутує половина новостворених малих підприємств, а через 5 років залишається тільки 25% від їх початкової кількості. В Японії 7 з 10 дрібних підприємств припиняють свою діяльність протягом перших п’яти років. Жорстока конкуренція, нестача початкового та обігового капіталу, підвищена чутливість до зовнішніх факторів (конкуренти, ціни, кредитування тощо) можуть обернутись для будь-якої фірми крахом. Тому згубним для малого підприємництва є відсутність знань і досвіду в галузі фінансів, права, недостатня компетентність в управлінні фірмою. Як свідчить статистика, тільки 5% з числа новостворених підприємств в Україні можна вважати успішними. 35% зникають вже протягом першого року діяльності. Решта (60%) ледве зводять кінці з кінцями.

 

2. Фінансово-кредитне забезпечення малого і середнього бізнесу.

Резерви інвестиційних ресурсів

 

   Однією з найвагоміших перепон на шляху розвитку малого бізнесу є відсутність фінансових ресурсів для інвестиційного розвитку, а значить і сповільнений розвиток інвестиційних процесів, які є рушійною силою економічного зростання.

   В країнах з розвинутою економікою найбільш поширеною формою фінансової підтримки малого та середнього бізнесу (70%) є кредитні ресурси банків. Кредити видаються як для працюючих підприємців, так і для початківців. Держава всіляко сприяє зацікавленості кредитним установам надавати пільгові кредити початківцям і залучає до цієї справи різні верстви населення. Для цього створюють спеціальні урядові програми для молоді, безробітних, непрацюючих жінок, реалізація яких здійснюється через вибрані банки. З метою заохочення виконання таких програм держава формує систему мотивацій – виділення додаткових кредитних ресурсів, встановлення пільгової системи оподаткування для кредитодавця тощо. Банківська система є гнучкою, а тому має багато переваг. При банках видаються мікро кредити, створюються лізингові фірми, венчурні та інвестиційні фонди, які в різних формах також мають пряме чи опосередковане відношення до реалізації подібних програм розвитку малого підприємництва. Однак в Україні за умови обмеженості кредитних ресурсів, високі ціни на гроші та великого ризику, процентні ставки є надто високими і не можуть бути джерелом інвестицій для малого бізнесу.

   В Україні існують спеціалізовані джерела підтримки малих підприємств – це державна фінансова допомога та міжнародна донорська допомога.

   Державна фінансова допомога реалізується через Український фонд підтримки підприємництва, Український державний фонд підтримки фермерських господарств та державний інноваційний фонд. Але ці фонди не стали дійовим інструментом реалізації державної програми підтримки бізнесу, так як формуються з тих же обмежених інвестиційних ресурсів, які в державі відсутні.

   Міжнародна донорська допомога здійснюється через міжнародні фінансові організації – Європейський банк реконструкції та розвитку, Американський фонд підтримки підприємництва в західних країнах, Німецький фонд сприяння підприємництву, фонд Євразія, Каунтерпат, ПАУСІ тощо. Однак кошти надто малі для масового розвитку підприємництва, та й не завжди вони спрямовані на формування фінансової підтримки малого бізнесу.

   Намагаючись якось вирішити проблему відсутності інвестиційних ресурсів, підприємці утворюють громадські організації – кредитні спілки та позичкові кола взаємного кредитування. Однак великого поширення такі форми ще не отримали і основна причина криється в тих же мізерних доходах, які утримують як підприємці, так і домогосподарства. Мова йде про концепцію граничної схильності до споживання, згідно якої експериментальні дослідження підтвердили, що кожна додатково отримана одиниця доходу збільшує споживання на 0,7% та 0,3% направляється на заощадження. Достатньо висока схильність до споживання в економіці України є передумовою економічного росту, але сума самих витрат на споживання та інвестиції залишається дуже незначною.

 

 

3. Оплата праці – потужний двигун розвитку підприємництва

 

   Повної реорганізації потребує система мотивації і організації праці. Оплата праці, як відомо, є потужним двигуном продуктивного розвитку. Відсутність обґрунтованих методів оцінки вартості робочої сили привели до того, що разом з появою ринкових цін сформувались популістські підходи відносно розмірів та способів виплати заробітної плати. В структурі доходів типового споживача відсутнім є місце для заощадження (в 1988 році грошові заощадження громадян втричі перевищували розмір бюджету, сьогодні вони складають 1% від бюджету). Наявність таких заощаджень створює джерела для фінансових інвестицій – через купівлю акцій, облігацій, сертифікатів та депозитів формуються кредитні ресурси для малого бізнесу. Через зростання власних доходів домогосподарства створюються власні джерела фінансування власної справи. А створення нових робочих місць приводить до виникнення мультиплікаційного ефекту економічного зростання.

 

4. Розвиток малого та середнього бізнесу – найголовніший фактор

економічного зростання регіону

 

   Сьогодні розвиток малого та середнього бізнесу в різних регіонах України має неоднорідну насиченість, як за галузевими напрямками, так і за концентрацією впливу на економіку. Це пояснюється різними умовами його існування, глибокими деформаціями в розміщенні продуктивних сил. Те, що за умов адміністративної економіки здавалось доцільним, оцінюється сьогодні як нераціональне. Гіперконцетрація продуктивних сил у високо індустріальних районах привела до того, що 6 областей України (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, Харківська, Київська) сконцентрували понад 45% основних виробничих фондів України. Донецька область, яка має найвищий рівень з цього показника, перевищує найменший у 9 раз. Останній стосується Закарпатської та Івано-Франківської областей. Регіональна диспропорція простежується як у рівнях загальноекономічного розвитку, так і в окремих галузях народного господарства. Найвищий рівень економічного розвитку мають індустріально розвинуті області – такі як Запорізька, Дніпропетровська, Київська, Донецька, найнижчий – Івано-Франківська, Чернівецька та Закарпатська. Якщо в середньому по Україні на одного мешканця щодобові обсяги виробництва промислової продукції складають 4 грн., то по Івано-Франківській області – 2,7 грн., в тому числі продовольчих товарів – 70 коп. і 20 коп. відповідно. Тому на 1000 мешканців в східному регіоні зайнято 310-320 чол., а в західному – 246. Фонд оплати праці на одного мешканця Дніпропетровської та Донецької областей – 622-634 грн., Івано-Франківської – 320 грн. (дані статистика за 1997 р.). Така ситуація складається в західних регіонах за рахунок високогірних районів. Незважаючи на велику трудонаселеність, у високогір’ї питома вага незайнятого працездатного населення перевищує 70%. Дотації у місцевий бюджет таких районів сягають 80%. Однак Івано-Франківщина і її гірські райони мають значний потенціал для позитивних економічних зрушень. Дослідження, що були проведені київською фірмою SOCIL Gallup з питань оцінки економічного становища та розвитку підприємництва в Івано-Франківській області (2003 р.) підтверджують: незважаючи на те, що рівень безробіття в регіоні є майже вдвічі більший ніж по Україні, а економічна ситуація є надзвичайно складною для більшості громадян, жителі даного регіону не лише позитивно сприймають ринкові реформи, впевнені у своєму регіоні, але й значно більше підтримують приватизацію та розвиток підприємництва, ніж населення України загалом. Економічний прогрес таких регіонів може відбуватися виключно за рахунок розвитку малого бізнесу. Але необхідно забезпечити стартові умови, які б стимулювали процес створення малих підприємств та робочих місць. І в цьому велика роль відводиться місцевим органам влади.

 

5.     Особливості формування великого бізнесу в Україні

 

   Після розпаду Радянського Союзу почалась нова ера в економіці нашої держави (надзвичайно потужної і технічно оснащеної пострадянської держави), всі заговорили про інвестиції. Всім хотілося зразу закупити новітнє обладнання, технології і перемогти в конкурентній боротьбі на жорсткому ринку, де так чи інакше відсутній який-би то не було дефіцит. Багато підприємств отримали інвестиції, але справи так і не пішли. Адже в конкурентній боротьбі програють не товари. Товари - це лише вершина айсбергу. Конкурентноздатні товари - наслідок злагоджених дій всіх ланок виробництва: від постачальників до виробників та продавців. Прориву не трапилось. Виробляти на конкурентний ринок конкурентноздатні товари без переорієнтації філософії і психології в сторону ринкових відносин, передачі левової частини з сфери великого бізнесу у сферу малого бізнесу неможливо.

   Хто можуть стати суспільною базою українського підприємництва? Як би це не звучало банально – представники малого і середнього бізнесу. Нинішня система творилася значною мірою як наслідок компромісу представників великого бізнесу – олігархів. Більшість законів в цій державі відображають інтереси саме представників великого бізнесу. Податкова система в Україні б’є в першу чергу саме по буржуазії – по середніх і дрібних виробниках. Саме на них має бути звернена увага ідеологів та практиків. Створення всіх умов для проявів приватної ініціативи з паралельним зменшенням бюрократичних перепон – ось що треба дати цим людям. Дайте їм точку опори – і вони перевернуть світ!

   Представники великого бізнесу вже стали на ноги – всередині країни. Однак нинішня система, за якої “акули бізнесу” змушені конкурувати одні з одними заради місця під сонцем (чи в оточенні “Президента-Сонця”), також не може їх задовільнити: українському великому бізнесу затісно в рамках однієї держави, він рветься назовні, бажаючи освоювати нові ринки. Натомість система не взмозі забезпечити інтереси великого бізнесу. Приклад з Індустріальним союзом Донбасу і Гутою Ченстохова” – показовий. Він став індикатором того, що українська держава не може ефективно захищати інтереси українських бізнесменів, не здатна втілювати політику протекціонізму та меркантилізму. Чому? З однієї причини: ця система не готова дати відповідь на те, якою має бути зовнішня економічна політика України в часи глобалізму. Бавлячись у геополітику, українські стратеги часто використовують схеми позавчорашнього дня. Як результат – виходить каша з ідей та доктрин.

   Кожен змушений обстоювати свої інтереси, незважаючи на політичні ризики. Боротьба за підприємства — початкова мета великого бізнесу.

  Принципова відмінність великого бізнесу в Україні від країн, приміром, Євросоюзу в тім, що український бізнес практично єдиноначальний. Усі принципові питання вирішують кілька осіб, а іноді й одна — власник контрольного пакета акцій. Відповідно українському бізнесмену, який ухвалює рішення про ризикований проект , не треба звітувати перед акціонерами. Кар’єра керівника компанії не залежить від правильності прийнятого рішення або. Олігархи в Україні відповідають перед собою і кількома партнерами. Цим, по суті, і пояснюється те, що великий бізнес в Україні часто ризикує. Для іноземців ризик в Україні ненормальний за визначенням. Зарубіжний інвестор завжди зважуватиме: як його рішення сприймуть акціонери, наглядова рада, конкуренти в компанії. Для іноземця важливо, щоб його дії не були витлумачені як помилкові, такі, що завдали втрат компанії, навіть якщо інші подібні проекти й були успішними.

 

III.             Перспективи становлення вітчизняної ринкової інфраструктури та шляхи розвитку національного підприємництва

 

1. Перспективи розвитку національного підприємництва

   У Радянському Союзі Україна спеціалізувалася на важких енерго, матеріало, та трудомістких виробництвах. Тепер Союзу немає, а нам у спадщину залишилося відпрацьоване обладнання, гіпертрофований ВПК та абсолютно неконкурентоспроможна легка та обробна промисловість, “брудні виробництва”.Треба швидко міняти становище. Для цього потрібні інвестиції. А де взяти ці гроші? Можна, звичайно чекати їх з закордону, але довго доведеться це робити. Краще шукати джерела інвестицій всередині держави. Візьмемо банки. Висока процентна ставка відлякує бажаючих взяти кредит на розвиток та модернізацію виробництва. Тому банки неспроможні акумулювати кошти, здійснювати накопичення капіталу. До того ж, досі не прийнятий закон, який дозволяв би діяльність банка як інвестора у виробничу сферу. Зараз, після довгострокової кризи, у

держави нема грошей на інвестування. То чому б не дати трохи свободи цим банкам? Де ефективна амортизаційна політика? Але чомусь ці заходи не хочуть робити. Ще можна стимулювати виробництво, послаблюючи податки. Якщо послабити податковий тиск, одразу ж зросте виробництво (хоча б за рахунок тих підприємств, що вийдуть з тіні). Невже законодавцям невідомо, що стабільна економіка ґрунтується в першу чергу на внутрішньому ринку, а той – на малому та середньому бізнесі?

Біля 40 відсотків української економіки так звана “латентна економіка”. Через офшорні зони та іншими засобами відмиваються великі капітали. Це шматок хліба, вкрадений у вчителів, лікарів та інших бюджетників.

   У нас врожаю більше, ніж ми здатні зібрати та обробити. Принаймні так було до кризи після здобуття незалежності. Тепер врожаї наші дуже скромні та ситуація у країні з чи не найкращими у світі ґрунтами, потенційно здатній стати “житницею Європи”, була б смішною, якби не була такою жахливою. Грошей на модернізацію після кризи не залишилося та інвестицій з-за кордону теж годі чекати, бо більшість підприємств не є інвестиційно привабливими, а до банків новому землевласнику йти нема сенсу.

   Особисто я не сприймаю економіку ефективною та успішною, якщо вона не є соціально орієнтованою. Ефективна економіка – не самоціль. Якщо не міняти ситуацію у соціальній сфері, то через 200-300 років України не існуватиме, як держави, тому що населення вимирає надто швидкимитемпами. На це є вагомі причини. Зараз в Україні існує 1 160 000 безробітних. Дешевшає робоча сила. Як наслідок, падає купівельна

спроможність населення. Зараз співвідношення між прибутками 10 відсотків найбільш та найменш забезпечених груп населення перевищує 12 разів. Натомість у Європі та США вінстановить 6-11 разів.

   Доки не зникне наша енергетична  залежність від Росії, ми не будемо повністю незалежними а ні політично, а ні економічно. Україна споживає енергії більше, ніж будь-яка європейська країна. У нас нераціональне її споживання. На виробництво головних видів промислової продукції витрати у 3-5 разів вищі, ніж у розвинених країнах.

     Знайти гідне місце серед держав – глобалізаторів Україні буде важко, через те, що всі ласі шматки світового ринку вже поділені і ніхто не хоче поступитися задарма. Наприклад, у серпні 1999 року було встановлене мито на ввіз у Західну Європу українських труб.

   Залишається розвивати внутрішній ринок. Але політика автаркії, тобто

самоізоляції, від світових процесів теж згубна для України.

   Приватне підприємництво - це в першу чергу повага до приватної власності та гарант її недоторканості, свобода волі та нові робочі місця

   Пріоритетні напрямки розвитку підприємництва в Україні на майбутнє

• Перебудова та створення ефективної системи державної влади, яка не заважатиме розвитку бізнесу та буде встановлювати чіткі правила для ділової активності.
• Легітимізація приватної власності через створення прозорих та чітких правил приватизації та системи захисту прав власності.
• Розроблення нової промислової політики, яка зміцнить конкурентноздатність українських виробників, не порушуючи конкуренції та прав споживачів.

   Ключові завдання розвитку підприємництва в Україні на майбутнє

• Проведення адміністративної реформи, яка має створити ефективну систему органів державної влади та впровадити в щоденні процедури роботи органів державної влади принципи прозорості та відкритості.
• Проведення судової реформи, яка зробить судову систему більш прозорою та забезпечить підзвітність і відповідальність суддів перед суспільством.
• Доведення до завершення сучасного етапу регуляторної реформи (закінчення дерегулювання у найважливіших сферах господарювання, де органи державної влади впливають на бізнес)
• Створення постійно діючого моніторингового органу, який відслідковуватиме законодавство на “корупціомісткість”.
• Проведення спланованої та прогнозованої податкової реформи, впровадження якої необхідно розпочати з реформи податкового адміністрування.
•  Проведення амністії доходів, отриманих не кримінальним шляхом, легалізація доходів та капіталів,
• Відмова від перегляду результатів приватизації, закріплена шляхом прийняття відповідних законів.
• Сприяння
розвитку
фондового ринку та впровадженню нового законодавства про акціонерні товариства, що дасть можливість активніше залучати середній клас до участі у акціонерному капіталі.
• Розроблення промислової політики, що базується на сприянні підвищенню конкурентноздатності українських виробників у міжнародній конкуренції та сприянні інноваційній діяльності підприємств, зокрема у галузі енергозбереження.
• Створення системи державної підтримки вітчизняних  виробників на зовнішніх ринках.
• Скорочення переліку товарів та послуг, до яких застосовується державне регулювання.

  

2. Перспективи реформування економіки України та її інтеграція у світову економічну систему

 

   Досвід реформування вітчизняної економіки однозначно довів складність, довготривалість процесів переходу до ринкової системи гос­подарювання. Україна повинна виробити свій шлях, який би максимально враховував власні національні інтереси. Йдеться про необхідність роз­робки методів і механізмів оптимального розмежування, врахування і взаємного узгодження приватних і суспільних інтересів у процесі ста­новлення змішаної економіки України, тобто такого типу економіки, за якого зберігається державне регулювання економічних процесів.

   За період проведення реформи в економіці сталися глибокі якісні пе­ретворення. Серед позитивних економічних зрушень в українській еко­номіці, важливих з погляду її ринкових перспектив, слід вважати:

1.     формування ефективного конкурентоспроможного недержав­ного сектора економіки і прошарку приватних підприємств;

2.     зародження національних ринків товарів, праці та капіталу з переважно ринковим ціноутворенням, здатних задовольняти пла­тоспроможний попит;

3.     введення національної грошової одиниці - гривні, становлен­ня національної фінансово-банківської системи в цілому і регульо­ваного валютного ринку;

4.      появу нових каналів торговельного та інвестиційного співробіт­ництва.

      Що ж стосовно перспектив економічних перетворень, то існує не­обхідність рішучого поглиблення курсу реформ. Тепер створено об'єк­тивні передумови посилення соціальної спрямованості реформ, надання їм більшої суспільної вартості. При ньому в країні потрібно здійснити досить глибокі системні перетворення у різних сферах економічного, соціального та політичного життя з тим, щоб міцніше утвердитися на шляху сучасного цивілізованого розвитку. Цей етап необхідно пройти якомога енергійніше, у максимально стислий період. Слід зберегти на­ступність реформ і глибоко усвідомити, що припущені недоліки та нега­тивні риси нинішнього розвитку мають тимчасовий характер.

   Важливим пріоритетом економічних перетворень має стати значне поглиблення демократизації усіх сфер суспільного життя, в тому числі економічної діяльності. Це є основою соціального і економічного про­гресу суспільства. Всебічний розвиток економічної демократії органіч­но пов'язаний із реалізацією корпоративних прав громадян, розвитком малого та середнього підприємництва, запровадженням цивілізованої системи розподілу між соціальними групами населення.

   Україна не стоїть осторонь міжнародних інтеграційних процесів. Од­нак реалії у взаємовідносинах України із світовою економікою характе­ризуються недостатнім рівнем готовності нашої економіки до високо­ефективних форм зовнішньоекономічного співробітництва. Без прове­дення відповідних економічних реформ в Україні інтеграція у світову економіку буде неможливою. А тому економічна політика, спрямована на інтегрування національної економіки у світове господарство, має грун­туватися на створенні дефіцитних факторів виробництва при підтримці наявних. Потрібно створювати відповідні виробничо-гос­подарські та організаційно-функціональні структури на рівні підприємств, галузі, регіону та держави, впроваджувати виробничі інвестиційні мо­делі структурної перебудови економіки. Ефективність входження Ук­раїни у світову економічну систему робить актуальним необхідність підготовки фахівців нової якості для зовнішньоекономічної діяльності нашої держави, здатних послідовно відстоювати інтереси мрлодої Ук­раїнської держави на міжнародній арені. Отже, шлях до Європи непрос­тий, однак, він перспективний. Інтеграція у світовий економічний простір має такі перспективи:

1.     реалізуються потенційні можливості української науки та високих технологій;

2.     відновлюються і розширюються перспективи для використання наявних виробничих потужностей, зайнятості працездатного на­селення;

3.     припиняються руйнівні процеси розпаду ко­операційних зв 'язків;

4.     створюються нові умови та можливості для формування більш вигідних економічних стосунків з іншими країнами;

5.     створюються принципово нові джерела суспільного інвестування структурних перетворень та промислового розвитку;

6.     долається технологічне відставання від країн Західної Європи;

7.     з'являється можливість кількісно збільшити обсяг експорту.

  

Висновки

 

   Сьогоднішній економіці України властива перехідна економічна система. Існування перехідних економічних систем пов'язане з перехідним періодом в еволюції економіки, коли одна система поступово замінюється іншою. Тому розвиток перехідної економіки має особливий характер.

   Кінцевою метою функціонування й розвитку перехідної економічної системи є становлення ринкової економічної системи, яка ефективніша завдяки прогресивним формам і механізмам регульованого ринку, що уже склався, утвердився й успішно функціонує в західній економіці. Орієнтація на ринкову економіку робить можливим використання набутого в інших країнах досвіду, допомагає вирішити, яку саме з економічних систем можна взяти за основу для проведення економічних реформ і формування економічної політики в Україні. Ринкова економічна система повинна органічно виникнути із реформованої української економіки, яка з усіх передових економічних досягнень має використати найоптимальніші, найефективніші, ті, що враховують національну специфіку господарювання.

      Перехід від планової економіки до ринкових відносин супроводжувався створенням нових господарських структур, що формують інфраструктуру ринку. У їхньому числі - комерційні й інвестиційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди, торговельні фірми, товарна біржа, фондові магазини й аукціонний центр, що утворять кредитний, страховий, оптовий (товарний) ринок, а також ринок цінних паперів.

   Реальне економічне реформування в Україні розпочалося з кінця 1994р., і сьогодні зауважуються позитивні тенденції економічного розвитку. Структурні реформи передбачають формування багатоукладної еконо­міки й конкурентного середовища, здійснення великомасштабної при­ватизації, розвиток фондового ринку, корпоратизацію великих підприємств, впровадження механізмів банкрутства, антимонопольне регулювання, цінову лібералізацію, стимулювання виробництва експор­тної та імпортозамінної продукції, інвестиційне забезпечення структур­них змін в економіці за пріоритетними напрямами. Процес приватизації в Україні і в організаційному, і у фінансовому відношеннях спирався на широку підтримку міжнародних економічних організацій. В Україні фор мується двосекторна модель економіки у складі державного і приват­ного секторів. Держава задекларувала лібералізовані засади економіч­ної політики щодо приватного сектора, конституційне закріплення сво­боди підприємництва, недопущення привілейованості державних підприємств відносно приватних, стимулювання пріоритетних напрямів підприємницької діяльності засобами фіскальної політики, сприяння за­лученню відповідних інвестицій. Для прискорення структурної перебу­дови економіки й піднесення центру ваги з базових на переробні галузі важливе значення має залучення в українську економіку зарубіжних інве­стицій. Пріоритетними галузями для зарубіжних фірм є металообробка і машинобудування, харчова, легка, медична і мікробіологічна промис­ловості, транспорт, авіа- й суднобудування, зв'язок. Головною метою державної зовнішньоекономічної політики є створення умов для форму­вання довгострокових конкурентних переваг українських товаровироб­ників з метою забезпечення їхнього функціонування на економічній арені світу як конкурентоспроможних учасників галузевих і міжгалузевих банків. Важливим завданням розбудови державності та економіки Ук­раїни є її інтеграція до світового економічного простору.

   Національна економічна система України на сучасному етапі свого розвитку визначається як перехідна пост капіталістична змішана економічна система. Процес трансформації залежить від темпів становлення капіталістичних інституцій з одного боку, та державного контролю ходу ринкових реформ - з іншого.

   Можна намітити позитивні та негативні тенденції розвитку націо­нальної економічної системи України.

   Тип національної економічної системи України може сформуватись за позитивними перспективами трансформації лише за умови реалізації науково обгрунтованої державної економічної політики економічних реформ, в основі якої повинна лежати програма структурної перебудови національної економіки (програма формування раціональної структури економіки), яка, в свою чергу, повинна виходити із засад ресурсо­збереження, зниження енергосировинної місткості виробництва, ринкових реформ в системі власності на ресурси, перегляду деформованої системи бюджетного фінансування (в першу чергу житлово-комунальних субсидій, науки і освіти), створення дієвого гнучкого господарського механізму змішаного типу, з обов'язковим елементом державного централізованого спрямувального планування (індикативного, а не директивного), дієвого і адресного соціального захисту, приведення системи оплати праці лібералізованій системі ціноутворення тощо.

   За негативними перспективами розвитку, зокрема такими, як цільова приватизація державної власності і комерціалізація економічних відносин в державі на основі корпоративного кодексу колишньої партноменклатури і кримінальних структур і, відтак, монополізація в руках певних політичних сил управління економікою, національна економічна система в Україні неминуче трансформується в кримінальну економічну систему корпоративістського типу (монопольно-централізовану), хоча й ринкову, чи, скоріш, квазіринкову корпоративістську кримінальну економічну систему з одного боку, і, в результаті трансформації національної економічної системи України в сторону моделі класичного капіталізму колоніального гатунку, на основі лібералізації економіки (а саме, лібералізація зовнішньо економічної діяльності, торгівлі і цін, але не зарплат) при відсутності раціональної структури економіки - в традиційну, товарну національну економічну систему як третьосортну колоніальну державу.

   Змішана перехідна постсоціалістична національна економічна система України функціонує в умовах безробіття та неповного використання економічних ресурсів. Необхідною умовою ефективного функціонування національної економіки України має бути створення динамічної сфери малого та середнього бізнесу, яке до того ж забезпечить формування нових робочих місць і зниження рівня безробіття. Перешкодами на шляху розвитку малих та середніх підприємств є труднощі з постачальниками комплектуючих виробів та з покупцями продукції, відсутність позичкового капіталу, брак власного капіталу, податковий тягар, правова визначеність, криміналітет та корупція, брак приміщень та виробничої площі, відсутність підприємницького ноу-хау, брак фахівців. Важливо припинити субсидіювання підприємств з державного бюджету для підтримки їх на плаву, запровадити натомість чітку схему бан­крутства підприємств, ліквідувати необгрунтовані податкові пільги.

   Проблема реформування системи фінансування соціально-культурної сфери пов'язана перш за все із встановленням достатнього рівня її забезпечення. Так, незадовільний стан фінансування освіти в Україні зумовлює запровадження платного навчання. Важливим чинником стимулювання праці науковців, винахідників та раціоналізаторів має стати звільнення від оподаткування авторських гонорарів, а також вста­новлення субсидій та кредитних пільг для талановитих митців - вихідців із малозабезпечених сімей.

   Реальним фактором залучення вільних ресурсів у виробництво і подальшого економічного зростання для України є інвестиції та введення нових технологій. Для цього насамперед необхідно прийняти прозоре сприятливе законодавство.

   Ключем до соціально-економічних змін виступає приватизація малих підприємств - передача до приватних рук державних продуктових та промтоварних крамниць, ресторанів, закладів побутового обслуговуван­ня. Через приватизацію малих крамниць в Україні сформовано попит приватного сектора на промислові вироби. Формою приватизації малих підприємств виступають переважно відкриті аукціони.

   Також  я   вважаю,   що   першочерговим   є   створення   нормальних   умов функціонування ринку в нашій державі, а саме:

1.     рівноправність всіх форм власності (їх економічна незалежність);

2.     наявність та доступність імовірної інформації про ринок;

3.     здатність контрагентів ринкових відносин впливати на рівень цін;

4.     наявність достатньої кількості продавців та конкуренція між ними;

5.     існування розвинутої системи підприємництва, - розвинутої системи горизонтальних економічних зв’язків які переважають над вертикальними.

 

 

Літературні джерела

 

1.     Пилипенко А. Я., Щербина В. С. Господарське право. – Харків: Вентурі, 1996р. – 287с.  

2.     Башнянин Г. І. , Шевчук Є. С. Політична економія. – Львів: Новий світ-2000, 2004. – 480 с.

3.     Введение в рыночную экономику: Учебное пособие для эконом. спец. вузов / А. Я. Лившиц, Й. Н. Никулина и др. – М.: Высшая школа, 1994. -420 с.

4.     Самуельсон П. Економіка: Підручник. – Львів: Світ, 1993. – 280 с.

5.     Лютий І. О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки. – К.: Атіка, 1999. – 350 с. 

 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить